www.dnister.travel

Історія

Історія

Судноплавний Дністер

У давнину вихід до повноводних річок, морів визначав домінантне становище міст та впливав на економічні показники держав загалом. Нерідко такі переваги географічного положення ставали причинами міждержавних конфліктів і кровопролитних війн. У свій час таке стратегічне значення мав Дністер із виходом до Чорного моря.

Біля витоків…

Перші згадки про водну артерію Данастер датується скіфською добою, де «Дану» - вода, «Астр» - стрімкий, швидкий. Греки охрестили цю річку Тірасом. Слов’яни уже використовували назву Дністер. Археологічні знахідки засвідчують той факт, що водами Дністра часто проходили 12 тонні галери італійських купців із Генуї. Також історія зафіксувала розгалужену систему торговельних портів від Галича до Терасполя. До слова, Галич отримав статус портового міста ще у часи Галицько-Волинського князівства. Пізніший період судноплавства на Дністрі засвідчує гравюра ХVІІІ-го століття, де галери пройшли Дністром через Смотрич і причалили до мурів старої фортеці у Кам’янці-Подільському.

Австрійська епоха…

Наступною нашою зупинкою буде австрійська епоха ХІХ-го століття. Судноплавство на Дністрі не втратило своєї актуальності. У щоденному торговельно-промисловому виданні «Austria» від 21 квітня 1849-го року знаходимо повідомлення про важливість розвитку водного транспорту. Згадана вище урядова програма передбачала розвиток пароплавства на Дністрі.
У цей час австрійці надмірно не втручалися у водну артерію Дністра, ще з 1840-го року на річці було зведено 10 км 316 м. гідротехнічних споруд для збереження русла. Подальшому розвитку урядової програми завадив брак фінансування.
Заходи спрямовані на підвищення суднохідності не вирішували проблем Дністра, адже у той час русло річки мало багато мілин та кам’яних рифів. Перешкодами для суден ставали піщані коси та завалене дерев’яними колодами дно. Часті повені руйнували складські приміщення та унеможливлювали своєчасне завантаження суден та плотів.
Згодом пожвавлення навколо судноплавного освоєння Дністра було відновлено. Австрійські урядовці планували відкрити нові торгові ринки збуту галицького зерна через вихід до Чорного моря. Жодна із зацікавлених у дністровському судноплавстві сторін так і не зрушилася з місця. У 1860-х роках були спроби пароплавного сполучення та вони не набули регулярного характеру.

Внесок Російської імперії…

Російська імперія на початку ХІХ-го століття переживала «технічне затишшя». Поштовхом до активних дій стала Кримська війна, яка показала реальний розрив із досягненнями Заходу.
Ще у 1843-му році російський імперський уряд замовив пароплав «Дністер» із Англії, але перший же рейс не був успішний. Відтак пароплав повернувся у чорне море і курсував там.
Знаковим для більш детального вивчення під російської частини Дністра стала експедиція капітана Романова у 1856-му році. Розроблені пропозиції були направлені до російського управління шляхів і транспорту. Та заплановані роботи щодо поглиблення та очищення дна так і не були реалізовані. Заявлена вартість грандіозного проекту становила 1 млн. 200 тис. срібних рублів.
Вже у 1857-му році у розпорядження «Російської спільноти пароплавства і торгівлі» на Дністер був доставлений теплохід «Братец», який найближчим часом був знятий з курсування річкою.
Розглядалася стратегія з буксирним пароплавством з Одеси до Жванця. Як підтвердження в архівах можемо віднайти дозвіл російського імператора Олександра ІІ від 17 червня 1858-го року про запровадження буксирного пароплавства по Дністрі.
Короткий проміжок часу з 1847-го до 1858-го року дністровськими водами курсував 40-ка сильний англійський пароплав «Луба». Від початку зародження пароплавства на Дністрі можна простежити динаміку проходження суден і барж (більше 10 000) за даними праці «Історія Молдавії».
Лише у 1872 році капітан Померо скориставшись високою водою спромігся пройти пароплавом по Дністру до Могилів-Подільська і назад, та це не відродило повноцінне пароплавство.

Реалізація польських проектів…

Наступне століття принесло нові проекти стосовно освоєння Дністра. Спочатку у 1927-у році планувалося будівництво каналу «Сян – Дністер». Згодом цей проект у 1938-у затьмарила пропозиція професора Львівської політехніки Матакевича із спорудженням водної магістралі Балтійське - Чорне море через Віслу – Сян – Дністер – Прут – Дунай. Вартість проекту становила 400 млн. злотих із 8-ми річним терміном окупності. Плани зруйнувала Друга світова війна.
У цей час активно розвивалося цивільне судноплавство в арсеналі були човни, галери, каяки, баржі та пороми. Також з’являються перші водні туристичні прогулянки поблизу тогочасного курортного містечка Заліщики. У цій же акваторії активно розвивався яхтинг.

Радянська епоха в освоєнні Дністра…

У післявоєнні роки дністровська флотилія посилювалася все новими плавзасобами. Для прикладу, радянським урядом було виділено 1.2 млн. карбованців на будівництво дністровського флоту та 2 млн. карбованців на будівництво галицького порту.
З кожним роком інтерес до судноплавної артерії Дністра згасав. Нестача фінансування призвела до остаточної відмови від стратегічного проекту. Радянська епоха канула у небуття потопивши перспективи дністровської флотилії.

Нова сторінка для судноплавного Дністра….

За вікном Незалежна Україна. Ми розміняли третій десяток самостійності та потроху повертаємося до нереалізованих задумів минулих століть. Сьогодні новим поштовхом для відновлення повноцінного судноплавства на Дністрі є активний розвиток туристичного бізнесу. Реалії останніх п’яти років засвідчують підвищений інтерес до освоєння дністровського каньйону. Нові бази відпочинку вибудовуються у цілу мережу, відтак постала необхідність водного сполучення. Такий крок суттєво спростив би спрямування туристичних потоків, відкривши широкому загалу ще один унікальний маршрут.
Сьогодні ми маємо поодинокі згадки про освоєння Дністра у минулі століття та плани із розвитку судноплавства. Нещодавньою цінною знахідкою служать десять якорів піднятих із дністровського дна поблизу Заліщик. Ймовірно вони належали суднам початку ХІХ-го століття. Сьогодні чотири артефакта виставлені окремою експозицією на туристичному комплексі «Услад».

Михайло Демчук